"Так" і "ні"....що кажемо частіше?А що хотілось би чути частіше?А що приємніше звучить?"Так "чи "ні"  - що Вас насторожує? 

У мене відразу виникають асоціації:

-ви вирішуєте важливу справу,довго вирішуєте - півроку,рік,і тут приходить відписка з якоїсь інстанції,а там після всяких причин і вибачень слово "ні"....напевне,мороз по шкірі,хребет якось двино поколює і думка "що далі?";

-ще краще:хлопець освідчується дівчині,яку дуже кохає,а вона кохає його(принаймні,так каже і почуває на той момент),справа йде до весілля,вона йому каже "так" - він найщасливіший у світі!Та за місяць/тиждень/в день весілля дічина каже "ні" - в цьому випадку хоч крізь землю провались...Життя скінчилось - на тому етапі з його точки зору;

-вирішили йти в кінотеатр/театр/виставку,та в останній момент друг/подруга/брат/сват каже "ні" - ееем,дурний приклад-а ви чекали на прем єру,налаштувались ще за 3 місяці,і тут оп - і все,самому не хочеться - в результаті просто ненавидиш той фільм,а як запитують чи дивився кажеш "фуфло"....

"Так" чи "ні"?Все ж таки залежить від ситуації - інколи і "ні" є рятівним ("він буде завжди хворим?"-"ні"),та все ж чомусь "так" сприймається ближче до душі=)

Тема газових воєн для України не є новиною.За президентства В.А.Ющенка нам довелося їх не лише споглядати з екранів ТВ,а й хотячи-нехотячи,опосередковано чи ще якось приймати в цьому участь,відповідати на запитання російських знайомих:"Зачем вы газ воруете?",чи кліпати перед гостями з ЄС.

Звісно,за свободу,бодай навіть слова,завжди треба чимось платити.Так,наші нафтові ресурси Західної частини України викачали ще австро-угорці в 19 ст,а що не викачали,то докачали за часів комунізму.Тепер лишись ми сам на сам із двома дулями.І з цими дулями нам треба якось вижити.Україна,зрозуміло,завжди була ласим шматком для наших і західних,і східних сусідів,щоб вони не казали і як би не запевняли у своїй демократичності - таким само шматком вона і лишилась.

Проте мене зацікавило останнє розгортання подій,пов` язане з Білоруссю - РФ вирішила напасти на слабкішого (в їхньому стилі),щоб знову ствердити свою силу.Якщо правий пан Лукашенко,"Газпром" винен за транзит 226 млн дол,а РФ  звинувачує їх у несплаті і хоче спрямувати потоки газу для Литви,Польщі і Німеччини через Україну.Цікаво,якщо зараз винна завжди покірна Білорусь - чи не стане наступною жертвою ЄС?Мовляв,ви,європейські недолюдки,несплатили нам,і "білим і пухнастим",ще з 45-го чи якогось там року.

Все ж цікавий "МИД" у РФ=) 

Оце тільки-що переписувалась із знайомим.Прийшов в голову анекдот:"Як лізла я по драбині і упала с лєсніци"=)Двоязичіє=)Не люблю слухати суржик:"шо","га","отемего" і т.д.Якраз маю купу наочних прикладів в універі - 5 років провчились,йдуть на червоний диплом,а як були зі свого села із "шо","га",так і лишились...ніякої поваги до рідної мови.А тоді "руссскіє" з нас ржуть.україномовних.

Та й це ще не всі приколи=)прикол коли починають писати.Ну різні конспекти,записочки=)А ось найжорсткіше "ізвращеніє" - писати чи казати укр.слова,назви російськими лутерами чи акцентом=)Наче якесь знущання виходить=)

Мені ось якось довелося спостерігати:фотографували дівчаток для якогось укр.постера чи що=)І тітонька сказала одній:"Возьми рагачи (наголос на другу "а"=) в правую руку=)ржала довго=)або :"Не подскажете как проехать к ПААвитрафлотскАму проспекту?".М-да,гонива багато тут можна написати=)Та мені вже впадло=)Як хто що згадає - вЭлкам=)

"Людині бійся душу ошукать,бо в цьому схибиш,то уже навіки..." (Ліна Костенко)

Чи часто ми замислюємося над своїми вчинками,словами,діями?Більшість скаже:"Так,звісно,я роблю це постійно,я відповідальна людина,не шизонутий щоб думати опісля".Та чи насправді це так?

Чи були у вас в житті моменти,коли якимось необачним словом чи жартом ви зачепили людину?А чи було таке,що ви навіть цього не помітили?Напевне,було.Чому ж так?Просто людина за своєю суттю не є альтруїстом і прояви альтруїзму трапляються в неї лише інколи,тоді,як егоїзм постійно при ній.Як казав один мій викладач в університеті:"Якби не існувало егоїзму,людство давно б вимерло".І частка правди в цьому є.Як кажуть,сам про себе не подбаєш -ніхто про тебе не подбає.Проте є одне велике "але":для наших коханих,рідних,друзів ми все ж є альтруїстами і досить часто.Проте часто ми і ображаємо найбільше саме тих людей,котрих найбільше кохаємо і які кохають нас без меж.Чому більшість красивих історій кохання закінчується?Чоиу перше кохання,яке є найщирішим і найсправжнішим рідко коли переростає у подружнє життя?Напевне,саме через затьмарення мозку нашим "я",его .Яким чином?Один з найяскравіших проявів - ревнощі.Одержимість ревнощами,котрі все ж суперечать коханню,зруйнувала безлічь стосунківі знову ж таки - відсутність альтруїзму.Або присутність його лише з боку однієї людини - він тебе кохає.робить все для тебе,а ти об нього "ноги витираєш" чи навпаки.

Та є й інші моменти - куди прикріші і гірші.А що,як ви кохаєте,а вами всього лише погрались,мов лялькою і жбурнули у смітник?Ви - вже стара,набридла іграшка,а хочеться нової,вже не з блакитними,а з карими очима тощо.Як жити далі,коли тобі ошукали душу?Як жити з розбитим серцем?Скласти руки і чекати смерті?Звісно,ні.Життя на цьому не закінчується.От шкода,що з пам`яті стерти неможливо.

А що,як ваш геймер навіть не мав на меті вас образити?Ну характер такий:перемінливий.Люди різні.Та ніколи не потрібно забувати,що кожне наше слово і дія сьогодні матиме наслідки завтра,і дай боже,що це буде лише бумеранг у ваш бік,а не чиясь скалічена душа,не чиєсь розбите серце.

Пофігісти - найофігенніші люди в світі=)Ви в цьому сумніваєтесь?=)Та навіщо=)

Що робить звичайна людина(тобто,НЕ пофігіст=) у ситуації:

а)покинула дівчина:

-дзвонить їй по 20 разів на день,щоб дізнатись причину ЧОМУ хтось інший,а не ідеальний ВІН;

-каравулить її після роботи/навчання.щоб в сотий раз освідчитись в коханні;

-робить безглузджі речі - як то відрізає свої рокерські патли,які її так дратували і,насправді,не через які вона його покинула;

-звісно,звинувачує себе у всіх смертних гріхах складеної ситуації і хоче здохнути.

Що робить пофігіст?А ось що:

-бухає з друзяками,після чого йде до клубу і знаходить там 20 кращих дівчат;

-викидає весь її мотлох з 15-го поверху,зі словами:"Ну їй же треба - прийде позбирає";

-взагалі забуває про існування даної особи,в результаті чого знаходить собі набагато кращу і підходящу людину.

ситуація Б=)попросили з роботи(вигнали,витурили,дали пенка під зад=):

Дії Не пофігіста:

-допрашує боса і себе питанням :"Чому?" і так 24 години на добу;

-оббиває пороги нових інстанцій на наступний ранок зі словами:"Заберіть,помру з голоду".

Пофігіст:

-нема роботи?ок.купа вільного часу - записується на курси якоїсь так тарабарської мови;

-нарешті знаходить час щоб обкатати новий мотоцикл (мождиві варіанти - триколісник,самокат=):

-на вулиці підвозить кралю азіатської зовнішності(вау,він учив китайську і знає слово "привіт"(ні хао),вона його на віки=) і ця Сунь Мунь влаштовує його у велику компанію по збуту підробних швейцарських годинників із зарплатою в 10 більше попереднього.

Ситуація В=)Сесія,провал іспита=)

Не пофігіст:

-капець.життя скінчилось!;

-жалкується усім  знайомим на нещасну долю,обдзвонює родичів з Росії,Австралії і ПАр,щоб повідомити цю "жахливу новину";

вчить 25(!) годин на добу все,що можна і не можна,варто і не варто - бібліотека зранку до ночі бачить його персону - стіни верне,бібліотекарів давно;

-результат - модливо,4=)списувать не вміє=)

Пофігіст:

-та пофіг!пішов на пиво з друзяками,надлуштився як слід,ніфігі не вчив;

-зранку з бодуна встає за годину до перескладання,йде на іспит і - о,диво,витягає єдиний білет,по якому була шпора.

Результат - 5=)

P.S.:так навіщо витрачати нерви?=)Будьмо пофігістами!!!

Я не люблю Київ...Не люблю за те,що:

1)ти вважаєшся ідіотом,якщо розмовляєш українською мовою;

2)кияни вважають своє місто "сталіцей міра" - і будь ти 300 разів з іншої столиці - вони зі своїх "хрущовок" крутіші;

3)в Києві надто чванливі, високомірні ,самовпевнені,хамовиті люди :

- на запитання:"Як пройти на таку-то вулицю?" відповідають:"Я вам не справочное бюро!";

-в метро-не дай Боже когось випадково задіти сумкою - вб` ють;

-бабусі,коли поступаєшся місцем і кажеш:"Сідайте,будь-ласка, кажуть:"Фашисты!" або:"2 дня как с села приехали"=);

4)тут просто відсутній дух свободи - таке враження,що люди слідкують одне за одним;

5)кожен найтупіший гопник з Борщагівки чи Троєщини вважає себе наймоднішим,бо його батько,роблячи сантехніком,заробив квартиру;

6)люди ніколи не дивляться в очі:наче кожен носить з собою якусь страшну таємницю і боїться,щоб її не вгадали по очах;

7)дух закомплексованності скрізь і повсюди;

8)радянські бабки і дєдки,котрі люблять втірати "політіку партії" я як гарно було при СРСР.

Ось такий суперовий Київ=)Та це лише моя думка=)

Нещодавно дивилась вечірні новини (на жаль,точно не пам`ятаю канал:СТБ чи 1+1=).

Розповідали про "дива":один чоловік,що працює на київському книжковому ринку "Петрівка" винайшов новий спосіб зняття порчі,зглазу,лікування від різних хвороб.Який же?Так як він є продавцем друкованої продукції і в його розпорядженні знаходяться не лише книжки,а й плакати наших "власть імущіх",йому в голову прийшла ідея - він настоює на плакаті з портретом певної особі("особі"=) воду,потім наводить на неї лінзу ("щоб сонце додало енергії") і вода стає гіпер-енергетичною.

На запитання журналістів:"Ким ефективніше лікувати?" відповідає:"Януковичем".За що ж нашому президенту така честь?Торговець зазначає,що можна лікувати і Юльою,і Ющенком,та ефект не той:"Это как солнце - если зашло,то светить и греть не будет.Так и с Тимошенко и Ющенко.А вот солнце Януковича как раз в зените.Им надо и лечить".Вот так полчаса воду настоял,добавил линзу - и всё,все недуги,сглаз,порчу снимает".

Що ж,цікавий метод=)(як співав Висоцький:"Хорошую религию придумали индусы"=).Так і в цьому випадку=)А хто-зна,може варто спробувати?=)

Ура!Завтра в універ!Чекаю на всіх людей,за якими я скучила=)Скучаю за тобою,мій рідний червоний корпус,за стінами,в яких навчаюсь,за парком,за метро "Льва Толстого,за пам `ятником Т.Шевченку=)За всіма викладачами=)Навіть за своїм місцем в аудиторії=)До завтра,рідний=)А зараз я піду спати=)Хоча й знову буду це робити у супроводі щебетання пташок=)РанОК=)Ха-ха=)Та це значить те,що швидше побачимось=)

Emotional hurt is the prise a person has to pay in order to be independent (Haruki Murakami).

Душевний біль - це ціна,яку має сплатити людина за те,щоб бути незалежною (Харукі Муракамі).

Свободи не існує - це вигадка просвітників,творців революцій для "сірої маси",щоб прийти до влади.

Абсолютно всі в цьому житті від чогось чи когось залежні.А як це?А дуже просто:злежні від своїх обов`язків - роботи,навчання,сім`ї,залежні від своєї клятої самосвідомості,яка,як кажуть психологи,сформувалась в нас ще в 15 років,залежні від свого світогляду.

Ви не помічали внутрішньої боротьби:"Я хочу зробити так-то,проте не можу - це ж суперечить моралі,принципам мого виховання тощо".Ні,я не маю на увазі наркоманію чи щось таке.Не дай Боже.Просто буденні обставини,в яких кожен чинить по-різному.І часто рішення приймає під тиском самого себе(!),своїх переконань.

Та спроба змінити щось в собі чи оточуючому світі,спроба знайти цю незалежність, завжди призводить до того,що ми щось ламаємо,руйнуємо,а ці руйнування,звісно,є болючими...хоч за ними і відбувається будівництво чогось нового.Та не вільного.Ні,аж ніяк.Просто такого,що готується до залежності від нових явищ.

А обставини?Ви ніколи не помічали наскільки залежними ми є від них?Страшно подумати...Інколи складається таке враження,що справді твоє життя десь написано нагорі,а ти тут просто живеш за чиїмось сценарієм - і не можеш нічого змінити.А маєш змирятися з тим,що тобі посилає доля,маєш їй дякувати за цю залежність.І маєш намагатися почувати себе уявно-вільним...

* * *

Не треба класти руку на плече.

Цей рух доречний, може, тільки в танці.

Довіра — звір полоханий, втече.

Він любить тиху паморозь дистанцій.

Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.

Він дивний звір, він любить навіть муку.

Він любить навіть відстань і розлуку.

Але не любить на плечі руки.

У цих садах, в сонатах солов’їв,

Він чує тихі кроки браконьєра.

Він пастки жде від погляду, від слів,

І цей спектакль йому вже не прем’єра.

Душі людської туго і тайго!

Це гарний звір, без нього зле живеться.

Але не треба кликати його.

Він прийде сам і вже не відсахнеться.

Ліна Костенко

Я хочу в Париж=)Дуже хочу=)Хочу давно і не можу перехотіти=)Хоч зараз і економічна криза,і літом я хотіла влаштуватись на роботу(я студентка=),та все ж вирішила витратити останні гроші на поїздку до міста кохання=)

Сподіваюсь,що залишусь задоволена своїм рішенням=)І байдуже,що мені нема з ким поїхати=)Що я знову,як по Болгарії,Польщі та Росії буду сама міряти ногами квартали цього міста=)Що навіть не буде кому мене сфотогрвфувати і я знову буду просити про це якихось перехожих,бажано бабульок з Техасу=)Що в мене знову будуть фото будівель замість фото зі мною=)Що ніхто навіть не помітить мого існування там=)...а я туди хочу=)і я побачу на власні очі Ейфелеву вежу=)І Лувр=)І "нотр дам-де-парі"=)Люблю тебе,Париже,хоча ще й не знаю який ти насправді

Слово "віра"...Всього якихось 4 літери:"в-і-р-а", та надто багато значення.

Хтось вірить у себе - що важливо і про що не потрібно ніколи забувати,хтось - у краще майбутнє,хтось - у богів,а хтось у людей.

Нам завжди хочеться вірити,що в житті щось зміниться і це "щось" буде неодмінно на краще.

Віра сліпа?Так,напевно,так само сліпа,як і кохання.

Ми віримо в те,що друзі чи кохані,які нас зрадили чи просто покинули колись у розпачі,зробили це випадково.Невже ми настільки наївні і дурні,щоб вірити в такі речі?Напевне,ні.Напевне,це захисна реакція нашого мозку,він блокує справжню інформацію,вигадуючи ці дивні фантазії про те,що "Степан був порядним хлопцем та якось випадково загуляв з тією облудницею, а сам,звісно ні в чому не винен,ні краплі відповідальності на ньому"....або "Люба не хотіла так вчинити,не хотіла мене підставити - просто її до цього змусили обставини, та я її розумію,вона ж моя найкраща подруга".

Та вдумайтесь самі, homo sapiens,невже аби справді Степан вас кохав,то він би зрадив?Напевне,ні.Та що там напевне - точно.Людина,яка є відданим другом чи по-справжньому кохає ніколи в житті навіть подумки вас не зрадить...Знаю по собі.

Але найкраще,якщо такі "кохані" і "друзі" повторюють всі ці речі не один раз,а 2,3,10...як казали в СРСР:"Якщо один раз - це випадковість,то 2 - це вже система".Так,саме налагоджена система,механізм,який досконало працює і цим людям немає виправдання,вони не виправляться ніколи...

До прикладу:був у мене друг в університеті,друг з 2-го курсу (зараз я на 5).Все було нормально,та інколи йому щось "заходило" і він зі своїм другим другом чоловічої статі починав у мене за спиною шушукатись,не вітатись якийсь час.Згодом як нічого не сталося приходив і спілкувався далі.На запитання:"Чому ти так робиш?Що за поведінка?" він сам не міг дати відповідь - напевне,в нього або розлад особистості,або дитячий вік,або ще що.Отже,скінчилась ця історія тим,що на 5 курсі він з моєю "подругою" почав зустрічатись і вони обоє почали мене ігнорувати.Та згодом він покинув її і одружився на іншій дівчині.Ось вам висновок:хто зрадив раз - той зрадить і двічі.І зрадить не тільки вас.

Цікаво,що такі люди зраджують самі себе - просто надто слабкі особистості,щоб сказати в очі:"Мені не подобається твоє спілкування,я хочу щось змінити" чи просто сказати "До побачення".

Звісно,куди простіше гратися в ці дитячі ігри,піжмурки.

Так чому ж ми віримо таким людям?Чому ми пишемо розумні слова і робимо дурні вчинки?

Невже ми не можемо взяти себе в руки і сказати:"Стоп,я не твоя лялька - годі з мене!"?

Зараз пішла цікава мода:нарощувати нігті=)Акрилем,силіконом - та чим тільки не роблять=)Довжелезні такі пластикові нігті=)Типу моднячі=)Ну в разі чого можна застосувати в якості захисту від поганих дядьок=)

Чи виглядає естетично те,що є надто неприроднє?=)Явно в людей нігті такої довжини не виростають=)А ось "салун" зробить "любой каприз за ваши деньги"=)

Хлопці,у мене запитання:вам подобаються такі нігті?=)Такі,як у відьмочок з фільмів чи дряпливих кішечок?=)Напевне,це якось вас збуджує чи що?=)Просто в очі якось ніхто мені відповіді на цю тематику з чоловічого роду так і не дав=)

А мені цікаво=)

 Чи бувало у вашому житті колись таке,що погляд незнайомої людини чи то посмішка друга чи просто перехожого затримувалась у вашій пам`яті довше,ніж на день?А чи бувало що цей погляд чи посмішка поселились у вашій голові на довгий час і ви їх чомусь не хочете відпускати?Напевне,так=)

Мені натрапила в голову цитата з одного фільму -"посмішка на мільйон доларів" - та що там мільйон!

Особисто мені важко оцінити такі речі...вони безцінні.

Ось так йдеш собі по вулиці,а тобі незнайомець усміхнувся і довше звичайного затримався поглядом у твоїх очах - і ніби світ став прекраснішим:звідкись взялось цвірінькання пташок (хай навіть якщо то горобці=),трава відразу отримала зеленішого кольору,люди всі стали навколо привітними і чемними=)І ти вже не йдеш,а просто летиш=)Ніби якась сила тобі допомагає жити=)

Мрія...як багато у цьомі слові...всі люди мають мрії,навіть ті,котрі цього ніколи не визнають.Всі сподіваються,що одного дня в житті стануться якісь позитивні зміни - ви налагодите контакт з сусідом дядьою Колею,який задовбав вас із радіо о 5 годині ранку і стуканням дверей після утилізування сміття,ваш шеф нарешті розгледить ту геніальність,що була всі ці роки у вас,а він її не помічав,принцеси і принци знімуть свої корони і,вставши з трону,просто стануть такими ж людьми як і ви - дві руки,дві ноги і голова, та й взагалі можливо ви станете президентом Уругвая і доведете його до ладу (або України як варіант=).

Що ми робимо для того,щоб досягти мрії?

Ми вчимося жити і це найголовніше - здобуваємло освіту,працюємо,удосконалюємо себе як особистість,відкидаючи той багаж,що часто не дає нам показати всі свої різноманітні сторони.

А чи часто ми думаєм над тим,що буде далі,як здійсниться наша мрія?

По-перше,і мрії не буде - доведеться вигадувати нову,а по-друге - мрії часто не такі насправді,якими ми їх малюємо в своїй уяві ...адже це лише наше суб єктивне бачення об єктивної реальності.

Часто коли мрія здійсняється ти розумієш,що вона тобі зовсім була не потрібна...гірше,якщо вона взагалі якимось чином тобі заважає надалі - парадокс долі...

Хоча...а може вся наша доля - парадокс?

Проте й жити без мрії,без мети не можливо -я думаю,ви з цим погодитесь=)

Що ж,бажаю всім хай ваші мрії здійснюються і будуть такими,як ви їх собі уявили=)Прогнозованими чи що=) 

Купила книжку (точніше - книжечку=) Харукі Муракамі "Про що я розмовляю коли розмовляю про біг" - книжка англ. мовою,щоб остаточно не засохли мізки в магістратурі=)Просто наш деканат вирішив,що англю ці два роки нам не потрібна=)

Загалом стиль Муракамі дуже цікавий - автор пише про те,що бачить,відчуває - нічого зайвого,ніяких понтів=)

До цього мала радість прочитати його "Норвезький ліс" (рекомендую=),"Пейнтбол" та інші=)

Наводжу деякі цитати з книги (звісно ті,що якимось суб єктивним чином зачепили мене на даний момент=).

"...probably-this is my first experience growing old,and the emothions I`m havin,too...for now all I can do is puf off making any detailed judgments and accept things as they are.Just like I accept the sky,the clouds..."

Не знаю,на мою думку є в цій простоті слів якась магічність,яку можуть осягнути всі...

А Ви як думаєте?

Здраствуйте,дорогие и многоуважаемые пользователи "Hibloggers"!

Как Вы уже успели догадаться - я новичок на этом сайте=)

У Вас возникнет вопрос:зачем и почему я здесь?

И так,я человек очень комуникабельный,разносторонний,люблю общаться на разные темы - вот и решила испробовать ещё один способ общения - этот блог=)

Надеюсь,и не,и Вам это принесёт массу приятных моментов=)

Какие темы я буду рассматривать в своём блоге?Будет ли у меня специфика,направленная на что-то?

Точно не знаю=)Это до конца остаётся и моей загадкой,но точно скажу - темы "пресными" не будут=)И учить жизни,грамматике или ещё чему-то за цель себе не ставлю=)Просто хочу дарить улыбки и получать их взамен=)

П.С.:Всем хорошего вечера - ведь сегодня пятница=)